Ірина СВІРЧУК: «Мрію про перемогу України у війні та повернення спокійного життя»

Юна регбістка жіночої збірної Одеси та юніорської збірної України Ірина Свірчук нещодавно повернулася з Праги, де проходив чемпіонат Європи U-18 в елітному дивізіоні «Championship». В ексклюзивному інтерв’ю Rugby.od.ua Ірина розповіла про чемпіонат Європи та своє життя під час п’яти місяців повномасштабної війни в Україні.

– Ірино, перш за все, хотілося б запитати тебе про твої враження від чемпіоната Європи U-18, який пройшов у Празі. Які емоції залишила ця поїздка з юніорською збірною України?
– Ця поїздка, як вже розповідали вам інші наші дівчата зі збірної, була дуже довгоочікуваною, оскільки чемпіонат Європи було перенесено з минулого року через пандемію коронавірусу. Скажу відверто, з кожним навчально-тренувальним збором почуття відповідальності переповнювало все більше, а усвідомлення наближення чемпіонату Європи надавало нових сил та емоцій.
Особисто для мене чемпіонат Європи був стимулом ставати краще та залишати на тренуваннях усі сили. Звичайно, сам турнір – це справжнє свято для будь-кого з учасників!

– Розкажи детальніше про збори та про те, як себе почувала на самому турнірі?
– Збори проходили у, так би мовити, лайт-режимі. В основному, працювали над технікою та певними комбінаціями, але й про силові та бігові вправи не забували. Оскільки у нас був час на відновлення – басейн, масаж, почувала себе дуже добре, у тому числі – під час самого турніру.

– Сьоме місце в «еліті» чемпіонату Європи – це позитивний результат, як на тебе? Чого не вистачило нашій збірній для того, щоб посісти більш високе місце?
– Я вважаю, що сьоме місце у турнірі серед команд такого рівня – це чудовий результат. Ми дуже старалися та викладалися на всі сто відсотків. А чого не вистачило для більш високого місця? Гадаю, ігрового досвіду, матчів зі збірними топ-рівня та зіграності.

– Що найбільше тобі запам’яталося у Празі? Можливо, потоваришувала з представниками різних збірних?
– Запамяталося все! Це було настільки файно, що не хотілося, аби все це закінчувалося! Ми потоваришувати зі збірною Португалії, але й з дівчатами з інших команд спілкувалися багато.

– Не хотілося б про погане, але в Україні війна, від цього нікуди не подітися… Пригадай, як і де ти зустріла той самий день, який ми усі запам’ятаємо на все життя – 24 лютого…
– Так, той ранок усі запам’ятають назавжди. Я прокинулася від потужних вибухів, спочатку не вірила у те, що в нас дійсно розпочалася широкомасштабна війна, але почитала новини і зрозуміла, що це – нова реальність.

– Сильно злякалася?
– Злякалася сильно, звичайно, але більш за все – не через самі вибухи, а через те, що не розуміла, чого чекати надалі, що відбуватиметься, не знала, що робити, як далі жити…

– Як зреагувала на всі ці жахи твоя родина? Ви вїхали з Одеси кудись, де більш спокійно чи залишилися у місті?
– Ми доволі швидко почали збирати речі та шукати квитки задля того, аби поїхати до бабусі, вона мешкає в Івано-Франківській області. Цілий день не було поїздів, лише увечері, за годину до відправлення, ми знайшли потрібний поїзд, поїхали на вокзал, я, мама, бабуся та собака виїхали з Одеси, а батько з братом лишилися.

– Деякі з наших одеських регбісток залишили Україну та поїхали грати у інші країни – Польщу, Ізраїль, Латвію… Ти мала таку можливість, бажання?
– Я могла поїхати, була можливість влаштуватися працювати у Польщі, отже, планувала залишити Україну, але в останній момент усе «зірвалося». Після цього не поїхала, бо до зборів юніорської збірної України у Львові залишалося зовсім мало часу. А потім ми взагалі повернулися до рідної Одеси.

– Чим займалася ці п’ять місяців війни?
– Десь три місяці я була у бабусі в Івано-Франківській області, а коли ми повернулися до Одеси – допомогала мамі по роботі та займалася підготовкою до вступу до університету.

– Все добре? Вступила? Де навчатимешся?
– Саме зараз вирішую! Потім розкажу додатково.

– Про що мріє Ірина Свірчук зараз?
– Мрію про те, аби якомога скоріше закінчилися усі ці жахи і ми змогли жити спокійним життям, таким, як до 24 лютого. Хочеться спокою та впевненості у завтрашньому дні, хочеться не боятися того, що у будь-яку мить може статися щось жахливе…

– Питаю усіх своїх співрозмовників, тебе також запитаю: що робитимеш одразу після перемоги України у цій війні?
– Цей день буде важливим для кожного українця. Гадаю, ми всією країною добряче відсвяткуємо нашу перемогу та запам’ятаємо цей день на все життя!

– До речі, ти ще жодного разу не грала за дорослу збірну Одеси. Плануєш йти на «підвищення» чи є обставини, через які не вдається постійно відвідувати тренування та прогресувати?
– Дійсно, останній рік я була зайнята роботою та навчанням, не могла приділяти достатньо уваги та часу тренуванням, але, гадаю, все ще попереду! (посміхається)

Леонід ФРАНЦЕСКЕВИЧ