Ольга СУРКОВА: «Нова Зеландія – це інший світ, інша реальність»

Голова комітету жіночого регбі Федерації регбі України, менеджерка жіночої збірної України Ольга Суркова, яка з початком повномасштабної війни в Україні залишила країну та продовжує працювати у регбійній сфері та навчатися за кордоном, нещодавно повернулася з жіночого Кубка світу, який проходив у Новій Зеландії.

Про те, що побачила у Новій Зеландії, та що робитиме з новими знаннями, Ольга розповіла в ексклюзивному інтерв’ю Rugby.od.ua.

– Олю, тобі зараз можна лише позаздрити: ти була на фінальних матчах жіночого Кубка світу з регбі-15 у Новій Зеландії! Поділися враженнями!
– Так, я була на фінальному ігровому дні Кубка світу серед жіночих команд. Чесно кажучи, я досі перебуваю у шоковому стані! Перший візит на стадіон «Eden Park», який має легендарну історію, прийняв багато крутезних матчів, це щось неймовірне. Мені пощастило стати свідком запеклих протистоянь за «бронзу» та «золото» Кубка світу. Вважаю, що цей Кубок світу перевершив усі найсміливіші сподівання, організація була на топ-рівні. Гадаю, цей день пам’ятатиму усе своє життя!

– За кого вболівала?
– Я вболівала за саме регбі! (посміхається) У Новій Зеландії побачила великий прогрес у жіночому регбі. Я, як фан регбі, слідкую за чоловічими змаганнями, за «елітним» дивізіоном світового регбі, отже, знаю, з чим і з ким порівнювати, на кого мають рівнятися жіночі команди. Вважаю, що дівчата показали дуже серйозну гру. Атмосфера на стадіоні була просто «ульотною», усі були на одній хвилі – гравчині, тренери, вболівальники, люди з різних країн світу. Раніше я гадала, що лише я така «хвора» на регбі, але виявилося, що нас таких дуже багато у Європі та світі загалом. Дуже приємно було познайомитися з представницями різних країн, які всім серцем люблять регбі.

– Як тобі фінальні ігри загалом?
– Обидва матчі були дуже напруженими, але я спостерігала не лише за грою дівчат, а й за діями суддів. Ви ж розумієте, настане час, коли і я обслуговуватиму матчі такого рівня, отже, маю бути готова до цього! (посміхається)

– Розкажи про жіночий регбійний саміт, який проходить раз на чотири роки, як, власне, і Кубок світу… Ти представляла Україну з власними проектами?
– Цей саміт зібрав жінок з різних куточків світу, які мають свої обов’язки у власних країнах та намагаються розвивати та популяризувати регбі. Чудові лектори під час своїх виступів розповідали про жіноче регбі, його майбутнє, про те, що треба робити просто зараз, уже сьогодні, аби у майбутньому регбі приносило свої дивіденди, набирало оберти по всьому світу. Я презентувала у Новій Зеландії свої проекти – «Yellow Melon» та «Touch Rugby». Це – концепція регбійного розвитку не лише жінок, а й дітей. За презентацію отримала позитивні оцінки, подібні проекти дуже важливі. Приємно, що я зустріла однодумців та тепер можу більше думати про втілення власних ідей. На це, звичайно, потрібен час, однак з такою командою впливових жінок ми зможемо реалізувати все.

– Відчувалася підтримка тебе як представниці країни, яка дев’ять місяців живе під постійними ракетними обстрілами з боку російських військових, яка боронить свої землі від рашистської навали?
– Так, звичайно, жінки світу солідарні з Україною і вірять у те, що ми переможемо, всі жахи скоро закінчаться, оскільки зло має загинути. Я подякувала усім за те, як тепло прийняли наших дівчат в інших країнах, як підтримують їх і зараз, дають можливість грати у регбі. Зокрема, подякувала і президенту World Rugby, який також солідарний з Україною.

– Нова Зеландія – це дуже й дуже далеко від України, це – інший континент, інша культура, взагалі – інша реальність… Якою ти її побачила?
– Так, це дійсно – інший світ та інша реальність. Про це свідчить хоча б те, як я діставалася Нової Зеландії! (посміхається) Тринадцять годин ми летіли над океаном, а це доволі серйозно лускотить нерви. Втім, воно того варте! В Окленді я побачила сучасну архітектуру, багато зелених парків, фантастичної краси узбережжя – океан тут реально лазурного кольору. Нова Зеландія настільки красива та неймовірна, що там частенько знімають круті голлівудські фільми. Мені пощастило побувати на одній зі студій, яка брала участь у створенні легендарних стрічок на кшталт «Володаря перснів», «Гобіту». Скажу, що це – дуже цікаві місця, тепер більше розумію, як воно все виглядає «за кадром». Також відзначу, що Нова Зеландія вважається дуже спортивною країною, тут розвивається багато видів спорту. Як то кажуть: здорова нація – щаслива нація! Ну і, звичайно, можу похизуватися тим, що я зустрічала справжніх маорі – вони дійсно «розмальовані» традиційними тату, мають засмаглу шкіру та чорне, немов смола, волосся.

– Що тепер робитимеш із побаченим та почутим у Новій Зеландії? Солідний багаж знань, новий досвід…
– Все, що я бачу, вивчаю, я дуже мрію реалізувати у нашій Одесі та в Україні в цілому, але, самі розумієте, реалії сьогодення не дозволяють цього зробити до закінчення війни. Але ми повинні працювати, продовжувати займатися популяризацією регбі. Регбі має бути масовим, має бути цікавим, має бути брендом – як серед дітей, юніорів, дорослих, так і серед партнерів, меценатів, інвесторів. Є нові програми, які допомагають тренерам, гравцям, медпрацівникам, менеджерам, які просувають регбі на інший, більш високий рівень. Багато чого має робитися для вболівальників, адже, саме вболівальник – наш основний «споживач», ми маємо грати для вболівальників, які приходять на стадіони для того, аби насолодитися грою. В цілому, можу продовжувати дуже довго, отже, на цьому зупинюсь! Зараз мрію про те, аби війна закінчилася якомога скоріше і ми змогли спокійно грати у регбі та розвивати його у нашій незламній країні.

– Якби зараз існувала жіноча збірна України з регбі-15, як гадаєш, вона б могла проявити себе на Кубку світу?
– Зважаючи на те, що жіночої збірної України з регбі-15 досі не існує, говорити про це дуже й дуже важко. Але треба сказати про те, що у майбутньому це стане можливим. Наші дівчата минулого року спробували себе у класичному регбі, коли розіграли Кубок України, дехто зараз грає за кордоном саме у регбі-15. До речі, у них дуже добре виходить, що не може не тішити. У моїй стратегії розвитку жіночого регбі в Україні до 2024 року є такий пункт, як створення жіночої збірної України з регбі-15. Хоча, зрозуміло, є один нюанс –любителі не можуть на рівних грати з професіоналами… Отже, нам є над чим працювати у майбутньому в тому числі і у цьому напрямку.

Леонід ФРАНЦЕСКЕВИЧ