Олександр ПОЛЯНСЬКИЙ: «Очолив жіночу збірну Одеси без зайвих роздумів»
Одеський регбіст, колишній гравець «КРЕДО-1963», ветеран російсько-української війни Олександр Полянський цього літа повернувся до тренерської діяльності – він очолив жіночу збірну Одеси з регбі-7.
Про призначення та поновлення тренерської кар’єри читайте в нашому ексклюзивному інтерв’ю із Олександром.
– Перед тим, як повернутися до тренерської роботи, Ви проходили службу у лавах Національної гвардії України, отримали поранення, певний час відновлювалися і тепер сповнені сил працювати в одеському регбі?
– До отримання поранення, яке назавжди розділило моє життя на «до» та «після», я служив у 18-й Слов’янській бригаді Національної гвардії України!
– Ну а тепер про регбі! Як з’явився варіант із жіночою збірною Одеси та наскільки для Вас було цікаво очолити команду?
– Про цей варіант мені у телефонній розмові повідомив мій давній друг, наставник «КРЕДО-1963» Роман Кулаківський, який знав, що після поранення я повернувся в Одесу та мав бажання працювати на благо одеського регбі. Роман чудово знає мої можливості як тренера, мій ігровий досвід, багаж знань, моє бажання працювати. Уже тоді у керівництва Федерації регбі Одеської області була інформація про те, що Кристина Катілова залишить тренерську посаду.
Відповідальність для мене нова, мене одразу зацікавила можливість стати тренером жіночої команди, я довго не думав і не сумнівався – погодився одразу.
– Готові до нової для себе роботи? Адже дівчата – це не хлопці, існує певна специфіка! Взагалі, слідкували за іграми дівчат?
– Я цілком готовий до серйозної роботи, планую поступово розвивати індивідуальні та командні якості дівчат, хочу, щоб вони прогресували та поліпшили свої результати. Спостерігав за іграми жіночої збірної Одеси, звичайно, слідкую за новинами, знав, що після початку повномасштабної війни багато чемпіонок роз’їхалося по різних країнах, Кристині Катіловій доводилося неодноразово починати все мало не з нуля. На жаль, такі реалії… Але ми потроху працюємо, збираємося.
– Як відреагували на тренерські зміни самі дівчата?
– Дівчата зустріли мене доволі тепло. Багато хто мене давно знає, адже ми пересікалися у тренажерному залі, коли я там працював інструктором, уже тоді періодично допомагав їм правильно технічно робити певні вправи. Звичайно, багато хто з них бачив мене на полі у складі «КРЕДО-1963», ще до служби. Добре, що я для них не нова людина, не невідомий тренер. Звичайно, у нас є проблеми з кількістю гравчинь, але намагаємося працювати з тими, хто відвідує тренування, поки робимо акцент на індивідуальну підготовку. Головне – щоб наші регбістки вірили у себе та у свого тренера!
– Радитеся щодо роботи з дівчатами з колишньою наставницею команди Кристиною Катіловою?
– Звичайно, я спілкувався із Кристиною про дівчат, команду загалом, про плюси та мінуси. На жаль, ми живемо в такий час, що мінусів дуже багато. Та й Кристина залишається поруч, вона дуже багато робить для одеського регбі, отже, нікуди від нас не подінеться! (посміхається) Щодо тренувального процесу, то у мене свої погляди, свої думки, своя програма. Можливо, у майбутньому звертатимуся за порадами, але наразі я розумію, у якому напрямку рухатися, що б я хотів бачити, який тренувальний процес пропоновувати дівчатам. Сподіваюся, що у дівчат буде довіра до мене як до тренера, як до людини. Збираюся «вичавити» з них максимум, щоб гра та результати покращувалися. Але зараз головне те, що команда існує, те, що регбі існує. Бо я, чесно кажучи, побоювався…
– Боялися, що одеське регбі зникне зі спортивної мапи України?
– Саме так. Ви ж пам’ятаєте, що з лютого 2022 року ми взагалі нічого не розуміли, потім потроху, на свій страх і ризик, вирішили тренуватися, люди роз’їхалися, багато хто залишив місто чи країну, хтось пішов служити, як Слава Крутоголов, я та Ви… Були побоювання, що все може зникнути, я, протягом усього періоду служби, був на зв’язку із нашою регбійною сім’єю, хвилювався, цікавився… І, на щастя, завдяки керівництву Федерації регбі Одеської області, спонсорам, меценатам, а також відомим одеським регбістам, тренерам, функціонерам – Роману Кулаківському, Миколі Делієргієву, Богдану Жулавському, Михайлу Чишку, Руслану Радчуку, дитячим тренерам і тренеркам – вдалося зберегти нашу регбійну вертикаль, на вершині якої «КРЕДО» та жіноча збірна Одеси, якщо казати про дівчат.
Я дуже вдячний цим людям за те, що неймовірними зусиллями вони зберегли одеське регбі, ще й щороку наші команди здобувають призові місця як на дитячо-юнацькому рівні, так і на рівні Суперліг. Повага їм усім і честь бути у цій команді професіоналів своєї справи!
Ми всі виросли з регбі у серці, це для нас немов наркотик, ми без нього не можемо жити, отже, докладатимемо максимальних зусиль задля розвитку в Одеській області найкращого виду спорту з м’ячем!
– Плануєте з часом запрошувати когось у помічники?
– Якщо чесно, я мрію про те, щоб війна завершилася якомога скоріше, щоб усі воїни повернулися додому, в тому числі – наш Михайло Чишко. Я б запропонував йому місце свого асистента, щоб він продовжував працювати у не лише з юнаками, а й із дорослими, він же максимально наш, регбійна людина на 100%. Хай повертається здоровим та неушкодженим!