Олег ЕТНАРОВИЧ: «Задача в усіх нас одна – наближати майбутню перемогу України у війні»

Президент Федерації регбі Одеської області, депутат Одеської міськради, ветеран одеського регбі Олег Етнарович в ексклюзивному інтерв’ю пресслужбі ФРОО розповів про те, де та за яких обставин він дізнався про початок широкомасштабної війни в Україні, що думає про рашистську агресію та чим наразі займаються регбісти в Одеській області.

– Федерація регбі Одеської області, як, власне, і уся країна, з 24 лютого повністю змінила свої пріоритети. Задача в усіх нас одна – наближати нашу майбутню перемогу у війні. Я впевнений у тому, що перемога буде за нами, впевнений у тому, що кожен з нас має задля цього робити все від себе залежне. Кожен має працювати на своєму місці. Під час війни ми, звичайно, не думаємо про змагання та ігри: частина наших регбістів доєдналася до Збройних сил України, частина – до батальйонів територіальної оборони, багато хто займається волонтерством, хтось продовжує працювати на своєму робочому місці. Тобто, кожен робить свій внесок у велику справу, всі працюють на перемогу, наша Федерація – не виключення.
Але, тим не менш, я пишаюся тим, що вихованці одеського регбі, які вирішили залишити Україну на час війни, знаходять можливості для занять улюбленим видом спорту та дуже пристойно захищають честь нашого регіону в іноземних командах різних вікових категорій, а наші судді дуже пристойно працюють на престижних міжнародних турнірах, зокрема, на чемпіонатах Європи.

– Під час широкомасштабної війни в Україні постійно запитую в усіх своїх співрозмовників, як і де вони дізналися про те, що зі сторони росії до нас прийшло справжнє моторошне лихо… Цей день, 24 лютого, розділив наші життя на «до» та «після»…
– Це дійсно так… В мене, як і, впевнений, у багатьох інших українців, досі є таке відчуття, що це все відбувається не зі мною, не у нас, не у нашій реальності, досі здається, що такого не могло статися. В голові не вкладається, що сусідня держава, яка багато років лицемірно казала про якусь братерську любов, «братні народи», спільний великий «пласт» історії, пішла на повномасштабну війну, яку соромливі люди з запаленням мізків іменують «спецоперацією». Я досі перебуваю у шоковому стані, 24 лютого дійсно перевернуло життя кожного українця.

А щодо того, за яких обставин я дізнався про початок війни, то тут історія наступна: ми з друзями вже доволі багато років у лютому виїжджаємо на деякий час на гірськолижний курорт. І так сталося, що 23 лютого ми зібралися у Буковелі, каталися на лижах, а вже 24-го, коли всі ці жахіття почалися, поїхали до Львова і звідти повернулися до Одеси. Так, всі розуміли, що безпечніше буде у західній частині України, де ми перебували, але всі, як один, прагнули якомога скоріше потрапити до своїх домівок, до своїх родин, близьких та друзів. Ми не знали, чого чекати, але розуміли, що нам усім треба захищати свій дім, рідну Одесу, робити все, аби вона не дісталася ворогу. Отже, ми повернулися та, незважаючи на шок, швидко увімкнулися у ту роботу, яка була можливою, провели зустрічі з керівництвом міста, з моїми колегами-депутатами, побачили, що усі сповнені сил та енергії і бажання задля надання необхідної допомоги звичайним людям та Збройним силам України. Також ми зустрілися з регбістами, поспілкувалися з керівниками наших підрозділів, домовилися про те, що обов’язково будемо підтримувати зв’язок між собою, обмінюватися інформацією, аби ніхто не залишився в інформаційному вакуумі. Я знаю, що багато хто виїхав із країни, але все це тимчасово, всі працюють на перемогу.

– Нещодавно на стадіоні «Академія Спорту» відбувся товариський матч серед ветеранів, присвячений пам’яті Леоніда Шелестовича. Наскільки важливо у цей воєнний час знаходити можливості для занять регбі?
– Я впевнений, і про це кажуть психологи, лікарі, що під час війни нам усім особливо важливо підтримувати свою працездатність. Оскільки ми маємо працювати у зовсім інших умовах, ніж раніше, для економіки, для захисту міста та усієї країни, наш організм має функціонувати на сто відсотків та навіть більше. Якщо він буде перебувати у постійному стресовому стані – це ні до чого хорошого не призведе. Тому усім потрібна «розрядка», потрібно якось відволікатися, «випускати пару», зайві негативні емоції. У цьому сенсі потужним інструментом як у фізичному, так і у психологічному плані є, як і був завжди, спорт. Ми всі це відчуваємо. Тому, я переконаний, такі зустрічі необхідні. Будь-які тренування необхідні і для того, аби відволікатися від страшних реалій сьогодення, і для того, аби поспілкуватися з друзями, підтримати їх та зарядити один одного позитивом та оптимізмом. Мені дуже приємно, що всі ми у «Одеському регбійному братстві» є однодумцями, усі розуміємо, що відбувається, усі робимо все необхідне для майбутньої перемоги України. Саме тому ми намагаємося збиратися ветеранами один-два рази на тиждень та трішечки грати у регбі.

Звичайно, дуже шкода, що цього року, як і 2020-го, нам не вдалося провести традиційний турнір «Одеська хвиля. Пам’яті Михалича», але, переконаний, після перемоги у війні ми обов’язково організуємо потужні ветеранські змагання та запросимо взяти участь у них наших друзів з різних куточків України та Європи.

Леонід ФРАНЦЕСКЕВИЧ, фото автора