Одеська регбістка – про враження та емоції від відвідування Олімпійських ігор у Парижі

Одеська регбістка Валерія Павленко, яка після початку повномасштабного вторгнення росії мешкає переважно за межами України, скористалася можливістю та відвідала олімпійський регбійний турнір у Парижі! Про свої враження від побаченого вона розповіла в ексклюзивному інтерв’ю пресслужбі Федерації регбі Одеської області.

– Дуже цікаво, як ти потрапила на Олімпійські ігри?
– Це дуже цікава історія, адже я цілком могла «пролетіти» повз Олімпійські ігри. Справа в тому, що буквально за два дні до поїздки всі плани «рухнули», всі, хто мав поїхати зі мною, здали квитки, в тому числі і я. Цілий день я ходила засмучена, але потім подумала: інших таких змагань найближчим часом у Європі не буде, тому треба зробити все від себе залежне задля того, аби потрапити на турнір. І мені пощастило: з квитками допоміг один із рефері чемпіонату Європи. До речі, вкотре підтверджую, що регбі – це не лише про спорт, це – про велику родину.

– Які матчі вдалося подивитися? Які враження від них?
– Я приїхала у перший день олімпійського регбійного турніру, людей було дуже багато, всі «за регбі», всі «про регбі». Це просто немов регбійна казка, все як у фільмах! Перші хвилин двадцять я просто перебувала у «ступорі», всі настільки уважні. Поряд зі мною сиділа родина зі Сполучених Штатів Америки, яка настільки уважно дивилася усі матчі, що навіть помітила, коли гравчиня збірної США вперше вдарила ногою за два дні змагань! Це було просто неймовірно!

Мені пощастило подивитися геть усі матчі групового етапу. На жаль, я вже поїхала, коли у чвертьфіналі США та Велика Британія влаштували справжній регбійний спектакль! Це був найнапруженіший поєдинок, як на мене. Ная Таппер, Семми Салліван та Крісті Кірче відзначилися своїми спробами, американки перемогли 17:7. Аріана Ремсі відзначилася швидкісною грою та збільшила перевагу США наприкінці гри. І це було дуже класно!

– Збірна України в олімпійському турнірі участі, на жаль, поки не бере, тому цілком доречне питання – за кого ти вболівала у Парижі?
– Взагалі я вболівала за яскраве регбі, аплодувала усім, хто робив спроби, «пищала», коли ці спроби були ефектними. Глядачі були раді подібним реакціям, але вони не могли зрозуміти, за кого ж я все ж таки вболіваю! Втім, з дитинства моїми фаворитками були чоловіча та жіноча збірні Нової Зеландії. Жіноча команда має кілька рис, які мені дуже подобаються – це брутальність та впевненість. Дівчата виходять на гру як на свято, а потім 14 хвилин демонструють справжнє високоякісне регбі. Я б сказала, що у виконанні новозеландок – це брутальні танці з м’ячем і контактом. Вони виходять грати, після чого щасливі йдуть відпочивати. Цю енергію можна відчути навіть з трибун.

– Багато хто побачив на твоїх сторінках у соціальних мережах світлину з відомою новозеландською регбісткою Портією Вудман…
– Так! Ці Олімпійські ігри були особливими не лише через те, що збірна Нової Зеландії здобула «золото», а й тому, що саме у Парижі свою ігрову кар’єру закінчила легендарна Портія Вудмен. Хотілося б подякувати їй за неповторний стиль гри та за фантастичне регбі! І я дійсно доклала багато зусиль задля того, аби зробити спільну світлину з нею. Це – на пам’ять на довгі роки.

– Рівень гри збірної Нової Зеландії – це якийсь космос, як на мене. А що в цілому скажеш про рівень регбі на Олімпійських іграх, про організацію, атмосферу?
– Для мене, як, напевно, для багатьох, сенсацією стало те, що збірна Канади перемогла у чвертьфіналі потужну команду Франції, яка ще й виступала перед власними глядачами. Я прогнозувала, що Франція зіграє у фіналі з Новою Зеландією, але… Втім, поразка французок додала ще більше емоцій, адже шанси отримали інші команди. Зокрема, та ж Канада дісталася фіналу, де з боями програла Новій Зеландії (12:19. – Прим. авт.).

Щодо організації та атмосфери… Я не знаю, скільки ресурсів було вкладено в цей турнір, але з самісінького аеропорту чи вокзалу тебе зустрічали волонтери, працівники, показували маршрути до спортивних комплексів та стадіонів, на яких проходили змагання. Уявіть, скільки людей і кожен знає свої обов’язки та свою роботу. Організувати все це – це просто фантастика.

Атмосфера на стадіоні – це ще одне «вау», все було ніби один великий механізм: глядачі, гравці, рефері… У глядачів свої ігри, кричалки, моментальні реакції на все: на прорив, на спробу, на захват, на порушення правил. Одна гравчиня якось намагалася тягнути час у заліковій зоні, але після дуже гучного обурення глядачів на трибунах швидко «заземлила» м’яч. Ось так все працювало в Парижі.

Ну і дуже яскраво виглядає, коли більшість глядачів на стадіоні веде зворотній відлік перед початком кожного матчу: «десять», «дев’ять», «вісім», «сім»…

Також дуже класно було спостерігати за танцями вболівальників у перервах, за тим, як вони передають вітання своїм улюбленим гравчиням, а ті у відповідь посміхаються, також переказують вітання, дякують за підтримку. Я просто у захваті від того, що побачила у Парижі, отримала безліч позитивних емоцій, спогадів на усе життя. Раджу всім хоча б раз побувати на таких змаганнях, бо це якийсь інший всесвіт. Любіть регбі та все, що з ним пов’язано!

– Жіноча збірна Одеси готується до наступних змагань, а як щодо тебе? Вдається тренуватися за кордоном?
– Кристина Анатоліївна Катілова – це перша тренерка, яка розробила онлайн-програму для збірної Одеси під час своєї відсутності у місті. Все – на професійному рівні, з мотивацією та аналітикою. Тому без тренувань обійтися неможливо! Без регбі – ніяк навіть за кордоном! (сміється)

Текст – Леонід ФРАНЦЕСКЕВИЧ,
світлини надані Валерією ПАВЛЕНКО