Денис МАТКІВСЬКИЙ: «Вірю в Україну та ЗСУ, перемога буде за нами!»

Гравець одеського «КРЕДО» Денис Матківський в ексклюзивному інтерв’ю Rugby.od.ua розповів про те, як зустрів повномасштабну війну в Україні, чим займався весь цей час, як йому працювалося з новим наставником команди та що зробить після закінчення бойових дій на території нашої країни.

– Традиційно питаю у своїх співрозмовників про те, де і за яких обставин вони дізналися про початок широкомасштабної війни в Україні… Пригадай той страшний день, а точніше – ніч 24 лютого.
– Про те, що в Україні почалася широкомасштабна війна, я дізнався, як і більшість українців, у власному будинку. Я прокинувся від перших вибухів та подумав, що це мені примарилося, наснилося. Але коли взяв телефон та почав читати новини – буквально за кілька хвилин в інтернеті вже почали жваво обговорювати вторгнення російських військ на територію України та численні ракетні обстріли багатьох міст нашої країни. Потім почув ще один вибух і точно зрозумів, що мені це не здалося…

– Які думки були з цього приводу у той момент? Дуже злякався? Як відреагували рідні?
– Скажу відверто, злякався, бо неможна бути готовим до війни… Звичайно, у кожної людини могла бути різна реакція. Я живу з батьком, він відреагував на все дуже спокійно. Напевно, це один з тих небагатьох людей, хто не злякався! (посміхається) Зранку ми дружньо поїхали кожен на свою роботу.

– До речі, про роботу. Багато хто з початком усіх цих жахіть втратив можливість працювати та заробляти. А як у тебе?
– До 24 лютого я працював інженером, але, практично одразу після початку активних бойових дій та ракетних обстрілів у багатьох регіонах, будівельні роботи було призупинено. Зараз у цій сфері дуже важко, як ви розумієте. Але, попри проблеми з роботою, намагаюся постійно фінансово допомагати ЗСУ та волонтерам.

– Як для тебе пройшли ці вже більш ніж чотири місяці війни? На що витрачав свій час?
– Звичайно, як і у багатьох, з’явилося набагато більше вільного часу, а отже, можливість більше проводити час з родиною та друзями. Приємно, що вдалося відвідати бабусю, яка мешкає у селі. Окрім цього, частіше зустрічаюся зі своєю коханою. Оскільки у січні я захистив диплом магістра, можу тішитися з того, що, принаймні, встиг закінчити з навчанням.

– А як щодо тренувань?
– Перші два-три тижні був такий пригнічений стан, що неможливо було думати про тренування. Пам’ятаю лише одне заняття вдома. Але коли поступово запрацював тренажерний зал в «Академії Спорту», почав регулярно його відвідувати. Останнім часом щосуботи граю з друзями у футбол на тому ж полі «Академії Спорту».

– Давай повернемося на кілька хвилин у минуле. На початку року «КРЕДО» очолив фахівець з ПАР Людве Буі. Команда кілька тижнів попрацювала з новим наставником, але потім, через війну, він був змушений повернутися до Африки, а команда пішла у вимушену та безстрокову відпустку. Щось цікаве розкажеш про Людве?
– Тренування змінилися кардинально. Щодо фізичних навантажень – гадаю, ми усі стали щонайменше у два рази сильнішими, ніж перед цим. Людве – суворий, вимогливий, але справедливий. Чекаємо на завершення війни та можливість працювати під його керівництвом. Впевнений, команда стане значно потужнішою.

– Багато українських спортсменів ще у лютому-березні залишили Україну, хтось знайшов собі нові клуби та виступає за кордоном. А як у тебе? Були якісь варіанти продовження кар’єри десь за межами України? Чи було взагалі бажання поїхати з країни або ти для себе одразу вирішив, що хочеш бути разом з одеситами до самісінької перемоги?
– Варіантів для продовження кар’єри за кордоном у мене не було, але, чесно кажучи, я ніколи й не хотів їхати грати до умовної Польщі чи Румунії. Ви правильно сказали: я – з одеситами до перемоги!

– Традиційне запитання до тих, з ким спілкуюся під час війни. Що першим ти зробиш після перемоги України у цій клятій війні з рашистами?
– Коли закінчиться війна – зберемося з рідними та близькими та відсвяткуємо День Перемоги над «рАсійською» нечистю. Віримо в Україну, віримо у ЗСУ, я впевнений, перемога буде за нами. Бережіть себе та близьких, до зустрічі на регбійних полях!

Текст – Леонід ФРАНЦЕСКЕВИЧ