Анастасія КРИЖАНОВСЬКА: «24 лютого перебувала у ступорі, але на роботу зранку пішла»

Регбістка жіночої збірної Одеси та України Анастасія Крижановська в ексклюзивному інтерв’ю Rugby.od.ua розповіла про своє життя протягом семи місяців повномасштабної війни, про те, як грала у регбі на міжнародному рівні, чим займалася навесні та що робитиме після перемоги України.

– Пригадай, будь ласка, той самий день, який розділив наше життя на «до» та «після»… 24 лютого, ранок, вибухи…
– Добре пам’ятаю той день. Я була вдома, але, насправді, все проспала, не чула вибухів. Мене розбудила мати та сказала, що розпочалася повномасштабна війна…

– Дуже злякалася? Була паніка? Якими були твої перші дії?
– Я не могла повірити у все це… Як такого страху в мене не було, скоріше це був, як то кажуть, ступор. Втім, зранку я зібралася та пішла на роботу, як і тато, а от мама в той день залишилася вдома. До того ж, я була на постійному зв’язку з друзями, вони намагалися умовити мене якомога скоріше йти додому.

– У перші ж дні після початку повномасштабної війни в Україні люди, особливо – жінки та діти – масово почали залишати великі міста та країну в цілому. Наскільки я пам’ятаю, ти нікуди не виїжджала. А чи планувала? Було бажання? Варіанти?
– Варіанти були, так, але мені не хотілося нікуди їхати. Можливо, у майбутньому щось змінеться.

– Чим займалася ці сім місяців повномасштабної війни? Робота, захоплення, може, якісь курси…
– Спочатку було доволі важко: на деякий час я втратила роботу, оскільки вона напряму пов’язана з алкоголем, на невизначений термін було зупинено тренувальний процес у жіночій збірній Одеси, тому тривалий час я просто сиділа вдома, майже нічого не робила. Батьки навіть подарували мені гирю, аби я чимось займалася та відволікалася від новин про війну.

– А як щодо повноцінних тренувань? Коли відновилися заняття чи коли ти почала сама потроху працювати над відновленням фізичної форми?
– Десь за три тижні після початку повномасштабної війни я почала самостійно тренуватися вдома – використовувала як власну програму, так і програму, яку скинули нам наші тренерки. Щойно було поновлено роботу тренажерного залу «Академії Спорту», почала ходити туда кожного дня, коли він працював. Зараз стабільно тренуюся з командою, відвідую тренажерний зал, а також – тренування з футзалу.

– На відміну від багатьох регбісток збірної Одеси, тобі вдалося трохи пограти в улюблену гру влітку. Розкажи про свої поїздки на міжнародні турніри!
– Я дуже задоволена тим, що у мене була можливість пограти у регбі. Вийшло так, що африканська команда «Tuks» за старою традицією покликала на один з міжнародних турнірів нашу Марину Кишмар. Через певні труднощі вона не могла поїхати, але запропонувала мою кандидатуру. Було дуже чудово знову опинитися на полі, відчути дух змагань, цього дуже не вистачало протягом усього цього часу.

– Як проявила себе після довжелезної паузи, яка тягнулася з вересня минулого року?
– Все пройшло не дуже «гладко», на першому турнірі були певні проблеми з диханням через різку зміну температур, та й, звичайно, з бігом, ноги були дуже важкими, оскільки я багато тренувалася зі штангою із великою вагою. А от на другому турнірі, на який ми вже поїхали разом із Мариною, я вже проявила себе краще – була більш активною, більш швидкою, хоча все одно ще перебувала ще дуже далеко від своєї оптимальної форми.

– Жіноча збірна Одеси зараз готується до чемпіонату України. Як тобі атмосфера у колективі? Наскільки ви готові захищати свій титул?
– Ми готуємося до турніру, сподіваюся, що все складеться добре, що ми візьмемо в ньому участь, отримаємо можливість грати. Звісно, якщо гратимемо, то докладемо максимум зусиль для захисту чемпіонського титулу. Ми, як ви знаєте, завжди граємо на перемогу.

– Окрім того, що ти граєш у регбі, ти ще й регулярно працюєш у якості судді на різних змаганнях. Плануєш розвиватися як арбітриня?
– Не повірите, але мені більше до смаку адміністративна робота: протоколи, таблиці тощо. Або робота асистенткою арбітра. У якості судді у полі мені подобається працювати під час спарингів, коли немає шаленої ваги відповідальності та можна отримати від роботи задоволення.

– Думала про те, що зробиш одразу після завершення війни? Є якісь конкретні плани?
– Мрію про те, аби перемога прийшла якомога швидше. А як закінчиться війна – просто буду радіти разом із усією нашою країною.

Леонід ФРАНЦЕСКЕВИЧ