Віктор БАБІЧ: «Активно зайнявся суддівством, аби залишатися у регбі»

Вихованець одеської школи «Лідерс» Віктор Бабіч задовго до початку повномасштабної війни в Україні перебрався до сусідньої Польщі, де продовжив навчання та грати у регбі. Про те, як пройшли ці роки на польській землі, про підтримку поляків під час російсько-української війни та про те, чим наразі займається, Віктор розповів у ексклюзивному інтерв’ю пресслужбі Федерації регбі Одеської області.

– Вікторе, перш за все, цікавить те, коли, як і чому ти переїхав до Польщі. Розкажи нашим читачам про це.
– До Польщі я перебрався ще у 2018 році. До Одеси тоді приїхав тренер Василь Лазоренко, який у якості представника школи Марчина Гортата запропонував моїм батькам відправити мене до Польщі з метою продовження навчання за кордоном та розвитку у регбі. Ми поспілкувалися та погодилися, про що не жалкуємо.

– Як тобі живеться у Польщі ці п’ять років? Відчуваєш себе вже як удома чи все ж тягне до Одеси?
– Всі ці роки у Польщі живеться дуже добре, я швидко вивчив польську, в мене почало все добре виходити. Щодо Одеси… Не дарма існує такий вислів: «У гостях добре, але вдома краще». Безперечно, до Одеси тягне. Не без цього.

– Розкажи, як склалося твоє регбійне життя після переїзду до Польщі?
– Після переїзду до Польщі я почав грати у клубі «Ювенія», що представляє місто Краків. Я вже завершив виступи за команду U-18 і тепер можу грати за команду дорослих, але вирішив зробити паузу у якості гравця, аби більше часу приділяти навчанню та суддівству.

– Я якось писав про те, що тебе викликали до збірної Польщі U-16. А що було далі?
– Так, я грав за збірну Польщі «до 16 років», але, на жаль, потім не потрапляв до складу збірної U-18. Ну а зараз мені вже 18, отже, або національна збірна, або нічого.

– Розумію, що коли розпочалася повномасштабна війна в Україні, ти був у Польщі, але дуже цікаво дізнатися, як ти сприйняв те, що росія напала на нашу країну 24 лютого 2022 року?
– Я добре пам’ятаю той день… 24 лютого о 5 ранку мені зателефонувала мама, її дзвінок розбудив мене, і сказала, що у різні міста України прилітають російські ракети. Я спочатку нічого не зрозумів, але коли остаточно прокинувся та осягнув все це, ми почали телефонувати рідним та казати про те, щоб вони якомога швидше виїжджали до Польщі.

– Вдалося виїхати? Тоді було багато паніки, сотні тисяч людей намагалися залишити країну, ніхто не розумів, що на нас чекає…
– Так, рідним було дуже важко виїхати – вони діставалися до мене автівкою близько трьох діб. А коли я приїхав до кордону, аби їх зустріти, побачив багато наляканих людей, які з рюкзаками, маленькими сумками просто тікали з України з дітьми, домашніми тваринами, не знаючи, що робити далі. Скажу чесно, до того я таке бачив лише у якихось фільмах-катастрофах…

– Польща і до того була однією із тих країн, із якими у України були чудові відносини. А після початку повномасштабної війни вони лише зміцнилися, ми реально відчуваємо величезну підтримку збоку поляків. А що скажеш ти? Відчуваєш це, перебуваючи у Польщі?
– Так, звичайно, поляки дуже підтримують, допомагають усім, чим можуть, це помітно і в Україні, і тут, у Польщі. Після початку повномасштабної війни тисячі польських родин приймали людей, які тікали з України. Я дуже вдячний полякам за таку підтримку та допомогу. Це реально показує, хто наш друг, із ким Україна рухатиметься до Євросоюзу у майбутньому…

– Як для тебе проходить цей рік? Чим займаєшся?
– Цей рік доволі насичений, бо я закінчив навчання у школі та зараз вступаю до університету. Наша команда посіла друге місце у чемпіонаті Польщі з регбі-15 серед юніорів (U-18. – Прим. авт.) та друге місце у чемпіонаті Польщі з регбі-7 у тій же категорії. Окрім того, як ви вже знаєте, я активно працюю суддею на регбійних змаганнях…

– До речі, про суддівство. Нещодавно ти працював на матчах чемпіонату Європи U-18 у дивізіоні «Trophy». Багато ігор провів?
– Перш за все, хотілося б відзначити, що мені було дуже приємно, що мені дозволили працювати на турнірі такого рівня. Я провів загалом півтора десятки ігор, з яких майже усі у якості асистента і кілька – за воротами. Був шанс одну з ігор провести у полі, але, на жаль, цього разу не склалося. Втім, я не засмучуюсь, попереду ще багато можливостей, головне їх використати.

– Давно займаєшся суддівством? Чим тобі це подобається?
– Суддівством займаюся трохи більше, ніж вісім місяців. Чим подобається? Я дуже хочу залишатися у регбі, тому найкращий варіант для мене – працювати суддею. Це дуже важка, але цікава робота, дуже відповідальна, отже, попереду на мене чекає ще багато нових призначень, сподіваюся.

– Плануєш відвідати Одесу після перемоги України у війні? Якщо так, то куди поїдеш за першої ж можливості?
– Після нашої перемоги я стовідсотково поїду до Одеси, дуже хочу побачити море. А поки хочу побажати усім одеситам, усім українцям мирного неба над головою та якнайшвидшої перемоги. Тримайтеся, ви сильні, все буде добре, все буде Україна! Слава Україні! Думками з вами!

Леонід ФРАНЦЕСКЕВИЧ